Інтерв’ю для GLEBOV.COM.UA

Джерело: GLEBOV.COM.UA

Сьогодні нашим віртуальним гостем став Стас Прудкий, який спілкується чудовою української мовою, керує декількома проектами й просто класно співає.

1. Розкажіть про себе: звідки, де вчилися, чим зараз займаєтеся?

Моє рідне місто, яке я дуже люблю, але навряд повернусь туди жити, це Умань. Там, після семи років музичної школи по класу фортепіано, я вступив до музичного училища і отримав першу освіту за спеціальністю диригент хору. Другий мій диплом з київського університету культури і мистецтв, де я закінчив кафедру естрадної режисури. Зараз веду дуже багато проектів, й як тільки починаю розповідати комусь, скільки процесів в мене відбувається паралельно один з одним, то складається враження, що я або прибріхую, або все, про що я кажу, існує тільки на словах. Однак результати моїх занять можна фізично бачити, слухати або тримати у руках. І коли люди у цьому переконуються, то дуже дивуються. Я і сам дивуюсь буває.

2. У вас дуже багато цікавих проектів. Можливо можете виділити найцікавіший й розповісти про нього більш детально?

Дійсно, в мене їх дуже багато.

На момент цього інтерв’ю я задіяний у трьох телепроектах телеканалу ICTV як режисер. Це “Ранок у великому місті”, “Зірковий спорт”, та ще одному, що знаходиться на стадії розробки і тому ніяких подробиць по ньому розповідати не можу.

Так як я режисер, що в змозі виконати відео продакшн повного циклу, я надаю послуги по виготовленню різного роду візуального контенту. У більшості випадків мова йде про іміджеві та інформаційні відео. Більш детально ця діяльність описана на сайті www.starsvideo.space .

Ще одне моє палко любиме дитя — це бренд Kelep Crew (сайт — www.kelep-crew.com , Instagram — @kelep_crew ). Йому трохи менше двох літ і до весни цього року, це була моя пріоритетна справа. Я навіть маю татуювання логотипу на зап’ястку. Ми виготовляємо чоловічі аксесуари та інші штуки, милі серцю воїна. Тут я розробляю концепти і створюю дизайни. В Kelep Crew реалізувалися мої внутрішні художник, веб-дизайнер, smmщик та підприємець. Але головне у Келепі те, що він спонсорує мої творчі проекти.

Самий близький до нього — спортивно-освітній YouTube канал “Valde Khan”. Мій добрий друг, інструктор з ножового та паличного бою, неймовірно талановитий письменник Костянтин Ульянов, розповідає там про тонкощі збройових єдиноборств, стрес-реакції, особисту безпеку та психологію бійця. Я ж виконую роль продюсера та режисера. Наразі ми маємо дві з половиною тисячі живих підписників і сталу динаміку від 50 до 150 нових підписок на місяць.

Основним же своїм заняттям зараз, я вважаю свій мистецький проект “КонтрКультура”. На вершині пріоритетів у ньому знаходиться музична творчість, а нижче живуть поезія, проза, зовсім трохи малюнку та освітньо-розважальні відео. Результати моїх творчих страждань у площині візуалізацій та музики можна слідкувати на YouTube каналі — kontrkultura.xyz . Всі кому цікаво почитати, що я там пишу можуть завітати на сайт www.kontrkultura.xyz . Виробничі процеси та анонси я публікую зазвичай у профілі Instagram — kontrkultura.xyz .

3. Розкажіть про свій проект КонтрКультура більш детально — як створили, з якою метою?

Я не пам’ятаю як я його прям «створив» і не пам’ятаю чому я взяв саме цю назву, але суть була в тому, що коли творчі доробки валяються окремо один від одного, то зазвичай вони мають здатність губитись. Тому все, що я пишу, граю, знімаю я почав складати на окремому сайті та ютуб каналі.

Згодом виявилось, що музика все ж домінантна між всіх інших моїх зайнятостей, тому я для себе розглядаю «КонтрКультуру» як музичний проект, який між тим широко використовує поезію та візуальні твори, як допоміжні художні засоби.

 

 

4. А взагалі, де знаходите на все час та натхнення на всі свої проекти?

На рахунок того, де я знаходжу час та натхнення. Я схиляюсь до думки, що моя виробнича здатність, це результат вродженої але подавленої гіперактивності, дитячих комплексів і навичок таймменеджменту, набутих на відповідальних посадах у доволі молодому віці. Так наприклад я згадую, що коли мені було 20-21 рік, наша режисерська група у складі трьох людей, розводила збірний концерт на сцені Палацу Україна, у якому приймали участь три тисячі шісот з лишнім людей. Щоб весь цей велетенський механізм працював треба було ідеально налагодити графік і комунікацію. Зсуви по часу на лічені хвилини, загрожували скупченням людей за кулісами, що несло небезпеку для декорацій та механізмів, порушувало загальну дисципліну, розпиляло увагу, а головне заважало входу-виходу артистів на та зі сцени. Тому все мало відбутися точно у вказаний час, і досягалося за рахунок комунікації з адміністративно-технічними службами та керівниками колективів. Ти нескінченно перевіряєш чи всі все зрозуміли, чи у всіх все готове і чи у всіх все йде за планом. Пам’ятаю що після того заходу сидів на пустій сцені і думав, що після цього мені в житті вже боятись нічого. Але далі мене чекали величезні зведені заходи на стадіонах, де я, дрищавий на той час хлопчик з мегафоном у руках, приводив у рух океан людей, коней, платформ, гармат та всього іншого, чому не пощастило потрапити до наших вистав. Тому коли я вже прийшов на телебачення, підготовку та реалізацію зйомок я лускав як насіння.

Багато ментального ресурсу, задіяного у масових святах звільнилось і почав поступово завантажувати його особистими проектами.

5. Що можете порадити молодим та амбіційним людям, які наприклад щойно випустилися з університету й зараз у пошуку роботи або себе?

Я не впевнений, що я можу радити. В мене нема атрибутів, які суспільство визначає як критерії успіху. Я не маю мішка доларів на банківському рахунку, у моїй кишені не iPhone останньої моделі, я пересуваюсь громадським транспортом, а мої соціальні мережі не штурмують мільйони лайків та підписників. Якщо читач прагне до всього вище перерахованого, то тут я, все ж, не порадник.

Моїми цілями були наявність творчої свободи, ресурс для реалізації власних проектів і безбідний, комфортний побут.

Щоб їх досягти я свідомо обирав найскладніші шляхи і досі отримую садиське задоволення, ламаючи події і обставини, які були впевнені, що зламають мене. Це абсолютно точно не сама мудра життєва позиція. Але якщо комусь з людей, які тільки починають свій шлях, вона близька, то я радив би навчитись не падати духом, привчати мозок до багатозадачності і обережніше ставитись до свого тіла. У двадцять здається, що ти термінатор — можеш працювати без перерв на сон та їжу, пити все що горить і закидуватись всім шо вставляє, перетравлювати цвяхи, смикати те що не можеш потягнути і битися там де не зможешь виграти. Насправді нас зроблено з багато менш витривалого матеріалу чим здається. І хоч, враховуючи всі мої пригоди, я розумію, що ще дуже вдало відбувся, але якщо б в свій час я був більш розважливий і менш гарячий, то зараз би і шарніри у тілі менше б нили і зуби б були ціліше.

6. Чи володієте якоюсь іноземною мовою?

Те що я не володію англійською, на тому рівні, щоб вільно спілкуватись і у повній мірі розуміти твори мисцецтва — це мабуть єдине за що мені щиро соромно. Я не раз займався самовивченням цієї мови і мав прогресс. Але за відсутності розмовної практики багато забувається. І коли зі мною хтось зненацька починає спілкуватись англійською я можу підзависнути, але якщо розговорюсь, то загалом можу підтримати бесіду.

7. Чи звертались коли-небудь за послугами до перекладачів й якщо так, то які залишилися враження від співпраці?

Я колись хотів продавати товари Kelep Crew, через Amazon і мій хороший знайомий допоміг з перекладами їх описів і функціоналу. Але на той ринок ми поки так і не всунулись, тому тяжко оцінити наскільки доречним для продажів був текст.