Мені 30 років і я у всьому сумніваюсь.

Скоріше всього текст написаний у кінці  літа або на початку осені 2018 року.

Я Стас, мені 30 років і я у всьому сумніваюсь.

Це точно не вроджений недуг, але він сильно прогресував від того що я любив в свій час танцювати на граблях і вірити людям.

Раніше я ділив світ на «ми і вони», поки мої «МИ» одні за іншими відкривалися як персони з якими тяжко комунікувати і створювати.

Тоді я почав ділити світ на «я і всі інші» з поправкою на те що «всі інші» завідомо агресивне середовище (під «Я» мається на увазі моє власне его і найближче оточення (родина).

Хто знає мене хоча б з 2014 року, міг помітити, що в порівнянні з початком війни, зараз я майже не висловлююсь на соціально-політичні теми. Це результат сумнівів. Я сумніваюсь в гаслах, політичних силах, персонах, трактовках подій бо, частіше всього у ситуаціях де одні бачать негатив, а інші позитив, я бачу і те і інше.

Свіжий приклад — церковно-релігійні баталії які зараз відбуваються. Якщо людям, з якими я живу в одній країні, дуже треба уявний друг, чию волю вони хочуть виконувати, то хай він звісно буде краще з Києва, аніж з Москви (РПЦ або УПЦ). З іншої сторони, те що я живу з такою величезною кількістю, таких людей в одній країні вганяє мене в депресію, бо як будувати з ними раціональний діалог я не розумію.

Гостре питання мови відкривається у моїй голові наступним чином. Коли я волонтерив у зонах бойових дій, люди які реально захищають цю країну у переважній більшості спілкувались зі мною російською. В той час як тут у мирному Києві адепти територіальних оборон, козацтв (які далекі від фронту як я від балету), різного роду «патріотичних» організацій сідають мені на вуха і починають навалювати шо ті хто говорить російською — вороги. І тут я з одної сторони за єдину українську державну мову без варіантів, а з іншої сторони приклади моральних орієнтирів, мудрих думок і сміливих позицій, мені поки дають люди які розмовляють російською або суржом.

Такі приклади я можу приводити до безкінечності. Але до чого я це.. Наше суспільство страждає слабкістю до месій і знамень.
— «Ось зараз наші воїни з фронту повернуться і дадуть цій шоблі у верховній раді просратись…»
— «Ось зараз нам дадуть томос і заживеееем!..»
— «Ось коли всі українською забалакають….»
— «Ось як прапор перевернемо…»
— «Ось як прийде вона до влади…»
Але не буває простих відповідей на складні питання (основне складне питання — як зробити так, щоб жити добре у багатій процвітаючій країні). А Ваші відповіді на ці питання мало того, що прості, а ще й до питань не відносяться.
І потім Ви дивуєтесь, що до Вас відносяться як до бидла. А як до Вас ще відноситись?
В іншому цей пост написаний в нікуди. Просто щоб скинути з себе слова які важко вже носити в голові. Живіть як знаєте.